Я не одноразовий електорат

Дивна річ вибори: голосуєш за когось, а виявляється - проти себе.
Володимир Шамша

Українська передвиборча возня так якось кволенько доповзла до свого логічного завершення. Сьогодні день Х – всенародне волевиявлення. Вперше у своєму досить активному житті я не читав програм кандидатів, не слідкував за дебатами і до останніх днів вагався кому ж віддати свій дорогоцінний (адже, єдиний у мене) голос.

Отож. За кого не голосуватиму точно:

Бандюкович
З формального боку для мене неприйнятні гасла про російську як другу державну (чи регіональну), неприйняття НАТО, орієнтація на Росію. А ще, в мене дуже добра пам’ять. Я пам’ятаю як його горили зривали з мене помаранчеві бандани у моєму місті, як ми з друзями втікали від побоїща під ЦВК, як в мене забирали агітацію в Кіровограді. Це те, що я відчув на собі. Та й не може бути Президентом Європейської країни проффесор, чиєю улюбленою художницею є Анна Ахмєтова. Не може призначати суддів та вручати іменну зброю правоохоронцям двічі несудимий не рецидивіст. Не може бути Верховним Головнокомандувачем той, хто замість строку в армії мотав строк на нарах.

КрисЮЛЯ
Я б навіть поставив знак рівності між нею і Бандюковичем. Хоча, ні. Останній у конкурсі на найбільшу бочку лайна певно програв би. Юля страшна для всієї країни. З формальної точки зору я вважаю згубним для країни її а) всібюджетопожираючий популізм б) кровожерливі реприватизаційні та в) авторитарні по відношенню до свободи замашки. Піночет в юбці. Щоправда, вчора один мій гарний знайомий (екс працівник штабу БЮТ) завірив, що Піночет нервово курить бамбук поруч з багінєю. А ще я не знаю, що ж вона пообіцяла лисуватому полковнику КГБ ВВП, який неприродно добрий останнім часом. Точно, щось недобре для маленького українця та ГТС. А ще я надто багато знаю депів місцевих рад від БЮТу, 90% з яких волів би ніколи не бачити і не чути. А ще ВОНА принципово безпринципна, хоча цим на Олімпі нікого не здивуєш.

Окремою групкою стоять ті, за кого я теоретично міг би проголосувати, але не робитиму цього. Піду по алфавіту.

Гриценко – з багатьма доводами згоден. Згоден з безапеляційною риторикою. Чув діаметрально протилежні думки про його військове міністрування від колишніх колег (ну, не прямих, але тямущих у сфері). Однак, а) не йдуть за ним люди (а кадри рєшают фсьо), б) не тягне на моє розуміння і бачення батька нації. Все ж не те.

Костенко – лише з поваги у цьому списку, а не тому, що нижче. Гарний, як мій старий магнітофон-касетник. Певно, лежить десь запилений і дуже ображається на мене, не розуміючи, що його час безповоротно пішов.

Тігіпко – напевно, саме його я б хотів бачити прем’єром. Я відчуваю у ньому силу, харизму. Наче потужні люди підтягуються. Намагається згладжувати гострі ідеологічні кути, хоча, як на мене, не дуже вдало. Однак, … вся та ж, зараза, моя гарна пам’ять. Керівник кампанії Тому що-2004, транзитний сервер, побоїща, зриви стрічок та підпали наметів у Кіровограді. Пробачив. Але не забув.

Яценюк – наш кіндер-сюрприз. Напевно, теж мав би бути у бан-списку нижче, однак якось модно його причисляти до демократичного табору, тож скажу своє фе. Фе власне Кроліку, бо вистрибнув з потягу до того, як той наблизився до перону. Можливо, шампанське від успіхів дало в голову рейтингом 15+. Але прийшло воно під акомпанемент його приколів над 450-головим стадом свиней, а пішло під кафтяшний фончик під пустопорожніми гаслами та обамозлизаним образом. І як не намагався виліпити кулю, залишився все таким же… матеріалом, який не придатний для виготовлення онного боєприпасу. Хоч дуже розумний і талановитий універсальний солдат.

З тих, хто не кандидує мені цікавий Слава Кириленко. З увагою буду за ним надалі спостерігати. А ще, якщо одного дня Сашко Положинський таки піде у Президенти, я про нього серйозно подумаю)

На симоненко -морозів, литвинів, семіто-ратушняків, противсіхів та інших Інн б. та тех. прокладок символів не витрачаю.

Ну, власне між ким вагався.
Тягнибок. Я поділяю дуже багато постулатів головного ультра країни. Я яскравий прихильник поняття економічний націоналізм та прибічник жорсткого вирішення питання флоту РФ-2017. Та й я, власне, український націоналіст. Однак, мене стримує: а) команда. Надто очевидна неспроможність Свободи кадрово закрити хоча б Тернопілля, не кажучи про всю Україну; б) недосвідченість. Тягнибок вже досвідчений політик, екс-деп, однак без досвіду держуправління. Воно і позитив (бо не в схемах) і негатив одночасно; в) не все я поділяю у програмі. Знаю дуже добрих російськомовних українських націоналістів, маю серед друзів вірмен та євреїв.
Що ж залишається? Ю-щен-ко. Це, щоправда, мав за честь скандувати лише перші три дні Майдану. Потім голос сів до шепоту. Я точно не знаю, але напевно Віктор Андрійович чемпіон світу по темпам і об’ємам розчарувань. Цьому є об’єктивна причина. Так, він багато в чому кволий, недолугий і смішний. Він багато в чому не правий. Однак, це мій Президент. Я відчуваю, що в нього починають рости крила. Дарма, що не з того місця, але він змінюється. Він щирий. Саме він уособлення для мене українськості, громадянської свободи, європейських цінностей та захисника стратегічних інтересів держави.
Я далекий від ілюзій, в солодкому полоні яких перебував у 2004, але сьогодні для мене кращої кандидатури немає. Я не зобов’язаний змінити світ, але я не маю права нічого для цього не зробити. Я не електорат. Я не одноразовий народ. Я вільний думаючий патріот моєї України. І сьогодні мій вибір Ющенко.

17 січня 2010р., Влад Пучич, Житомир